Сторінка практичного психолога

• Нервова система влаштована так: коли небезпечно тілу, усі знання не засвоюються. Тож перше, що треба зробити, — повернути безпеку своєму тілу. Якщо поруч із вами дитина, обійміть її і скажіть: “Я з тобою”. Якщо її рухи пришвидшені, треба говорити повільно, тихо й бути на рівні очей дитини.
• Безпека для людей — це про режим дня, рутину. Робіть, усе, що ви запланували, якщо це можливо. Наприклад, піти в душ, поприбирати, поїсти, приготувати їжу.
• Пам’ятайте, що треба пити воду. Коли симпатична система активна, у нас пересихає в роті. Якщо не хочете пити, хоча б змочіть губи чи пополощіть рот.
• Треба їсти чи принаймні жувати. Коли ми жуємо, нервова система виходить зі стану паніки. Носіть із собою жуйки, цукерки. Ідеально, щоби було щось із вираженим смаком, аби повернути себе в стан мінімального спокою.
• Візьміть у ліву руку якийсь предмет, який можете проконтролювати. Коли ми беремо щось у ліву руку, то, фактично, беремо під контроль усе, що відбувається в правій півкулі мозку. Усі тривожні думки й образи — це зокрема робота правої півкулі.
• Слідкуйте за тим, аби ви та діти ходили в туалет. Історично склалося так: аби ссавці були в безпеці, у них мають бути позиви до сечовипускання й дефекації. Це треба, щоби стати легшим перед втечею. Якщо в стресовій ситуації ви відчуваєте, що з кишківником щось відбувається, це абсолютно нормально.

Все, що вам потрібно, щоб знову повернути собі контроль над собою це 76 секунд і проста послідовність дій:

- Випряміться;
- Притисніть язик до верхнього піднебіння і тримайте його так під час циклу вдихів та видихів;
- На рахунок 1-2-3-4 повільно вдихайте через ніс - на рахунок 5-6-7 затримайте дихання;

- На рахунок 8 видихайте через рот (якщо обставини дозволяють, то можна з легким шиплячим звуком)
- Повторіть ще три рази (весь цикл складається з чотирьох вдохів та видихів).

ВСЕ ГЕНІАЛЬНЕ - ПРОСТЕ!

Бажаємо вам життя без стресу!

На нашу думку, це питання на жаль залишається ще актуальним, тому використовуйте матеріал у роботі, діліться з колегами, батьками/опікунами.

Українські діти переживають неймовірне емоційне навантаження під час війни. А батьки та вчителів не завжди знають, як допомогти. Розповідаємо про 4 емоційні зони, в яких може перебувати дитина протягом дня. А також, які найпростіші техніки допоможуть дорослим та дітям переходити з однієї зони до іншої.

ЩО ТАКЕ 4 ЕМОЦІЙНІ ЗОНИ?

Стан, у якому перебуває дитина протягом дня, можна розділити на 4 зони: червону (злість, страх), жовту (знервованість, занепокоєння), блакитну (втома) та зелену (рівновага та сфокусованість).

Наша мета — наблизити дітей до зеленої зони, наскільки це можливо. Перестрибнути з червоної у зелену зону одразу не вийде. Але ми можемо допомогти дитині поступово рухатися з найбільш небезпечної зони до більш безпечної. Адже тільки тоді, коли діти щасливі, вони можуть продуктивно вчитися і працювати, а в родинах пануватиме спокій.

ЯК ПРАЦЮВАТИ З ЕМОЦІЯМИ ДИТИНИ У КОЖНОМУ СТАНІ

Злість, неконтрольованість емоцій, страх — цілком нормальні емоції в українських дітей у зв’язку з війною. Це червона зона емоційного стану. Коли діти в ній за таких умов — це абсолютно нормально.

Як дорослим реагувати на такі емоції?

Найперше — завжди говорити з дитиною, що спричинило відчуття агресії. Варто проаналізувати, за яких умов дитина відчуває себе дуже щасливою, яка діяльність приносить їй радість та задоволення.

Ми маємо поставити дитині два запитання:

• чому вона відчуває певну емоцію?
• що ми можемо зробити, щоб підтримати її і щоб вона позбулася цієї негативної емоції?

Тут ми заохочуємо, щоб діти розуміли й приймали свої емоції та не боялися бути в цій зоні. Тим дітям, які перебувають у червоній зоні, потрібно більше емоційної підтримки, ніж тим, хто перебуває в інших зонах. І це залежить від обставин. Коли ми працюємо з такими дітьми, мусимо шукати до них певний підхід у залежності від того, чого вони потребують.

Жовта зона — це збуджені, стривожені, занепокоєні, знервовані діти. Це зона, де вони не можуть фокусуватися, тому що емоції вийшли з-під їхнього контролю.

Ми маємо запитати в дитини: що ти зараз відчуваєш?

Якщо дитина відповість: «Я занепокоєний», варто уточнити: «Чому ти відчуваєш тривогу? Що я можу зробити, щоб ти подолав тривожність?

Із кожною дитиною та її проблемами слід працювати індивідуально. Стратегії, як подолати стрес, необхідно підбирати кожній дитині окремо в залежності від уподобань та захоплень. Знизити тривожність дитині допоможе улюблене хобі, яке наповнює дитину, або прогулянка у місце, що принесе радість. Загалом будь-що, що допоможе дитині вивільнити емоції. Як наслідок, дитина швидше зможе впоратися із завданнями.

Як зрозуміти, що дитина у блакитній зоні?

Блакитній зоні характерні втома, слабкість та відчуття нудьги. Зараз більшість українських дітей перебувають у цій зоні. Ми маємо їм допомогти вийти з цієї зони й наблизитися до зеленої.

Наша мета: дати дітям стратегії, щоб вони не почувалися сумними та не уникали завдань у навчанні. Для цього діти мають робити те, що їм подобається: проводити час із рідними та друзями, щоб не почуватися ізольованими.

Важливо: щоб діти відчували себе сильнішими, їх мають оточувати сильні дорослі. Тому ці стратегії насамперед повинні пропрацювати батьки.

Омріяна для кожної людини зона — зелена. Зелена зона — це те місце, де ми хочемо бути. Сюди ми прагнемо перетягнути наших дітей — бо тут ми щасливі та сфокусовані. Це та зона, у якій діти найбільш зацікавлені до навчання. Під час війни перебувати у зеленій зоні постійно — не вийде. Але завдяки роботі з окремими станами, нам цілком вдасться досягати зеленої зони на певний час. Батькам не варто боятися, що кожна дитина протягом дня рухається з однієї зони в іншу. Нам просто треба навчити дітей конкретних технік, завдяки яким вони можуть здійснювати перехід між зонами.